Наш Піросмані.

Живопис Петра Клюхи (1937-2017)

 

 Саме так називається нова виставка у нашій галереї. Ім’я Петра Васильовича Клюхи  ще не відоме широкому загалу, але його живопис   заслуговує на увагу. Удорослому віці, відкривши в собі потяг до живопису, наш із вами земляк, як колись у XIX столітті його знаменитий   грузинський художник-наївіст Ніко Піросмані, облишив буденні справи та поринув у примхливий світ почуттів, образів, у світ пошуку сенсу   існування. Як і інші художники-самоуки, ігноруючи закони побудови композиції і перспективи, Петро Клюха зображував красу світу, в якому   кожен мріє залишитися назавжди. Його яскраві картини сповнені любові до життя, а сюжети хочеться розглядати ще і ще, помічаючи в них   усе нові деталі. Тут переплітаються фантазія і реальність, мудрість і дитяча наївність. Саме це зможуть відчути відвідувачі галереї на   виставці картин, де розміщено 29 робіт художника – усього незначна їх частина із колекції «Євро-Арту», яка є чи не найбільшою збіркою   П.   Клюхи в Україні.

 Народився художник 4 червня 1937 р. у Польщі, а після війни його родина була переселена в с. Вовничі Млинівського району Рівненщини.   Його робочі будні проходили на просторах СРСР, а з 1962 р. у Рівному  - на військовому авторемонтному заводі і заводі тракторних   запчастин. Виробничі раціоналізаторські ідеї та творчий підхід до справи відбилися на творчості Петра Клюхи, яку умовно можна поділити   на два періоди: перший пов’язаний із виготовленням у буремних 1990-х сувенірів з рогу, латуні, бронзи та оргскла, а другий – із творенням   ліричних картин олійними фарбами. Починаючи із 2006 р., під час важкої хвороби, він відкриває у собі нові життєві ресурси, ті грані душі,   яких ще не бачив світ. Полотно і фарби стали інструментом для втілення щасливого і легкого буття. На його картинах яскравим спогадом   з’явилися місця сімейної ідилії – Козлинські ставки, Горинь, пейзажі Криму і Карпат, Городок.

  Художник стверджував, що його творчість є нічим іншим, як бажанням показати внутрішній світ людини, пізнати її глибинну сутність. А   відхід від дійсності у зображеннях обумовлений зануренням в особисті переживання, спогади, яскраві відчуття в момент найвищого душевного піднесення. Важливу роль у створенні кожного образу відіграє кольорова гама. Петро Васильович був переконаний, що колір сам по собі має власний вміст і здатний викликати певні емоції.
Високу художню цінність його робіт мистецтвознавці вбачають у простоті і відкритості ідей та, водночас, глибокому самоусвідомленні автора, які трансформуються у яскраві живописні полотна.

Загалом наївне мистецтво – це стиль, до якого належать роботи непрофесійних художників, величина таланту яких перекриває відсутність професійних навичок. З іншого боку, саме це дає їм свободу від правил, штампів, усталених пріоритетів. Від «наївних» картин ніколи не віє смутком. Заради справедливості, треба сказати, що протягом тривалого часу мистецтвознавці не бажали звертати увагу на феномен наївістів. Інтерес до них з’явився порівняно нещодавно, коли в мистецтві відчулася «втома» від процесів, які вже існували протягом кількох століть. Пабло Пікассо заявляв, що саме наїв робить мистецтво чесним і він шкодує, що ніколи не зможе малювати, як дитина. Та й найголовніша відмінність, яка відрізняє професійне мистецтво від наївного, це те, що художник-самоук не прагне до слави і почестей, не шукає звань і нагород, не обтяжений оцінкою експертів і критиків.

 

 

Пізнавайте мистецтво з насолодою разом з «Євро-Арт»!

 

 
 

ВОЛОДИМИР ГАРБУЗ:

РЕТРОСПЕКТИВНА ВИСТАВКА «ЖІНКА І КІТ»

 

Галерея європейського живопису «Євро-Арт» знайомить вас із творчістю київського художника Володимира Гарбуза. Митець - відома особистість у сучасному мистецькому світі. Його творчий доробок - живопис, станкова та книжкова графіка, скульптура – позначається яскравістю художнього втілення, емоційністю, філософськими роздумами над сутністю людини у цьому світі, поєднанням найскладніших сентенцій сучасного інтелектуального життя.    Художник    є    виразником    тієї

формації митців, які проклали шлях до якісно нової української культури, у якій традиції, ментальні коди епох переплелися із найновішими пошуками, які часом випереджають найавангардніші злети світового модернізму.

Володимир Гарбуз народився 21 грудня 1951 року в селі Карапиші Миронівського району Київської області. У 1987 році закінчив відділ книжкового мистецтва Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова у Львові. З 1988 року - член Національної спілки художників України. У 1990-1997 роках працював у Лаврській майстерні над монументальними творами з Галиною Пришедько-Зубченко – відомою українською художницею-шістдесятницею. 9-разовий номінант на отримання Шевченківської премії.Автор ґрафічних серій на шевченківські теми - ілюстрацій до «Кобзаря», книг «Шевченко і вічність», «Стежками до світил», «Давидові псалми», а також олійних творів - «Катерина», «Перепоховання генія» та ін. Роботи митця завжди неповторні, цікаві, багатозначні і мають свій, чітко визначений ментальний національний код. Його живописні та графічні роботи представлені в експозиціях багатьох українських і зарубіжних (Австралія, Канада, Польща, Словаччина) музеїв, а також у приватних збірках.

Рівнянам він презентує свою ретроспективну виставку «ЖІНКА І КІТ». Попри те, що Володимир Гарбуз — художник жанрово різноманітний і технічно багатогранний, до написання оголеної з котом він періодично повертається знову і знову, починаючи з 1977 року. Образи, представлені на 26 полотнах, автор  пропонує  трактувати не натуралістично, а символічно, акцентуючи на внутрішньому зв’язку кота, жінки та всесвіту, і запрошує глядача до діалогу, до глибин світотворення, до знаку та символу, які тисячоліттями виробили людина та природа.

Митець переконаний, що сучасний глядач потребує не просто художньо якісних творів для споглядання, а прагне, насамперед, відчувати себе співучасником художнього дійства, щоб інтуїтивно-сакрально доторкнутися своєю душею до простору і часу, які міфологізувались до космогонічної символіки образів. Відтак, його живопис – цесвоєрідний колористичний поліфонізм експресії і кольору, який виривається із усталеної форми, з окресленої художником площини, немов розростається в просторі, часі, зрештою,унашому сприйнятті.

             Оцінити майстерність визнаного українського живописця та поринути у дивовижний світ його творчості можна по 22 березня 2020 року.

 

Пізнавайте мистецтво з насолодою разом з «Євро-Арт»!

 

Галерея європейського живопису «Євро-Арт» презентує виставку - «Art-аркан: закарпатська школа живопису». Живописна традиція реґіону сформувалася у 1920-50-х роках на засадах західноєвропейського малярства початку ХХ століття з одного боку та естетики народного мистецтва гуцулів – з іншого. Історію її творення ми порівняли зі старовинним гуцульським танцем чоловічого посвячення. Бо закарпатська школа живопису, як і древній танок аркан, несе в собі певну символіку. В першу чергу — братерство, міцну підтримку побратима, а ще нерозривне коло, що рухається, — це єдність, спільні ідеї та мета. Цю школу часто називають “Закарпатським Барбізоном”. Невипадково обране таке яскраве порівняння, адже саме ідеї, що виникли в Парижі в кінці XIX століття, якнайкраще відповідали стремлінням невеликої групи закарпатців на чолі з Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм. 19 майстрів, представлених у нашій експозиції (А. Ерделі, Й. Бокшай, А. Коцка, Ф. Манайло, П. Бедзір, Ю. Герц, Ф. Семан (OCSI), А. Борецький, Е. Контратович, Г. Глюк, А. Мартон, З. Шолтес, В. Микита, М. Сапатюк, І. Шутєв, М. Кобиленков, В. Павлишин, А. Кашшай і Й. Бокшай-молодший), уже давно стали класиками і визнані не лише в Україні, а й у світі. А їхні твори донині є основою візуальної освіти художників реґіону. Нехай Новий 2020 рік буде для вас живописним, колоритним і урочистим, як і вся творчість закарпатських митців! Пізнавайте мистецтво з насолодою разом з «Євро-Арт»!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 «СЯЙВО ПОСМІШКИ»: малярство Романа Яціва

 

Роман Яців у мистецтві сучасної України займає власну нішу і як художник, і як мистецтвознавець. Художник, історик і теоретик мистецтва, заслужений працівник культури України, Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, член Національної спілки художників України. Працює в галузях станкового малярства і графіки, художньої фотографії, графічного дизайну. Персональні виставки у Львові (1981, 1989, 1996, 1997, 2005, 2009, 2015), Рівному (2013), Дрогобичі (2015), Краматорську (2015), Дружківці, Києві, Одесі (2016), у Польщі (Лодзь, 2015, 2019; Познань, 2019), у Канаді (Торонто, 2017). Член Міжнародного Журі виставки («SrebrnyKwadrat») у Перемишлі (Польща), куратор виставки творів львівських живописців у Китаї (Ганджоу, 2011).

Нова виставка митця, представлена вашій увазі, налічує 27 робіт і є частиною авторського виставкового проєкту «Сяйво посмішки». Це твори малярства (акрил на папері), виконані упродовж 2015-2019 рр. У своїй творчості автор тяжіє до безпредметного мистецтва, натомість, теми інспіровані широкою палітрою емоційних вражень. Концептуально малярство Романа Яціва балансує між «магічним реалізмом» та ліричною абстракцією, коли художній образ конструюється в процесі організації кольорових барв та асоціативних пластичних форм. З такої безпосередності малярського акту визрівають ті чи інші рефлексії, які є плодом художньої уяви та екзистенції автора.

Ідейно-символьна програма виставки розвиває метафоричну парадигму авторського естетичного світогляду (попередніми етапами цієї лінії були виставкові проєкти «Мить і Повсякчас», «Реставрація веселки» і «Похвала тиші»). Смислове наповнення експозиції творів апелює до ціннісних координат добра, етики, духової краси, гармонізації взаємин між людьми. У такій моделі концепт Посмішки вбирає в себе базові етнопсихологічні риси українців, розкриті у вершинних творах народного мистецтва, опосередковано через творчість Марії Примаченко, а також через естетичне відлуння українського іконопису, «Джоконди» Леонардо да Вінчі, поетичних перлин Рабіндраната Тагора, філософічних текстів Моріса Метерлінка та Дзюнітіро Танідзакі. «Сяйво посмішки» вкриває увесь простір малярських реакцій Романа Яціва, вбираючи в себе у новоствореній метафоричній реальності багату палітру авторських алюзій та асоціацій у діапазоні між впізнаваним і нерозгаданим.

Роман Миронович народився 26 серпня 1956 року у м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл. Упродовж 1973-1978 рр. навчався на кафедрі проектування інтер’єру і меблів Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Львівська національна академія мистецтв). Викладачі з фаху – Мирон Яців, Карло Звіринський, Юрій Скандаков, Михайло Курилич, Володимир Островський, Теофіл Максисько, Володимир Овсійчук, Степан Коропчак, Данило Довбошинський. Згодом працював у Львівському музеї українського мистецтва, Львівському відділенні Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Рильського АН України, Інституті народознавства НАН України. Є автором понад 20 наукових монографій та понад 700 статей з питань образотворчого мистецтва і культурології, укладач антології теоретичної мистецтвознавчої думки «Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва» (в трьох томах), дослідник українського мистецького модернізму, сучасного культуротворчого процесу. Документує динаміку художнього життя в подіях, явищах та персоналіях мистецтва XXстоліття (зокрема, на матеріалах виставок мистецьких об’єднань міжвоєнного двадцятиліття).

Роман Яців знаний як педагог і в культурно-мистецькому середовищі Рівного: проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, професор, кандидат мистецтвознавства виховав десятки художників і мистецтвознавців для нашого краю.

 

Пізнавайте митецтво з насолодою разом з «Євро-Арт»!

 

 

 

«ХУДОЖНИК, ЯКИЙ УМІВ ЛЮБИТИ…»

 

«…із почуттям добрим і ніжним на пам'ять С. Шишко»

Галерея європейського живопису «Євро-Арт» презентує виставку картин Сергія Шишка, який входить у рейтинг найвідоміших українських живописців. Художнику належать, мабуть, усі найвищі мистецькі титули радянської епохи, натомість соціального замовлення у його полотнах не знайдеш, лише творче віддзеркалення навколишнього світу - він, насамперед, неперевершений майстер пейзажу.

Виставка має символічну назву – «Художник, який умів любити…». Адже, за спогадами тих, хто пам’ятає Майстра, він був переконаний, що будь-яка творчість має бути «замішана» на Любові, лише тоді вона залишиться у поколіннях та генетичній пам’яті нащадків. Живопис Сергія Шишка справді життєстверджуючий, життєлюбний, іде від серця.

В експозиції представлено майже два десятки творів, виконаних митцем у роки його творчої зрілості і всенародного визнання. Серед них кілька картин міського циклу, решта - живописні пейзажі та натюрморти.

Ми маємо можливість прослідкувати еволюцію живописної манери Майстра. Наприкінці 1940-х років у творах художника з’являються характерні саме для нього прийоми: пастозність, виразність рельєфу поверхні, розмаїття форми та напрямку мазків. Приблизно до кінця 1950-х років Сергій Шишко вступає у період творчої зрілості, імпресіоністичний за своєю сутністю. А в останні 20 років життя, після смерті дружини і дочки, його живопис змінюється. Художник все більше заглиблюється в себе, на зміну імпресіоністичним пейзажам приходять експресіоністичні натюрморти.

Художник народився 25 червня 1911 року у селі Носівка на Чернігівщині, але у 1919 році родина переїхала в місто Ніжин, з яким у Шишка пов’язані і вдячні спогади про першого вчителя малювання Петра Лапу, і два роки викладання малюнку в ніжинських школах, і одруження та народження доньки, і зафіксовані на полотні перші міські пейзажі.

Сергій Федорович Шишко отримав мистецьку освіту європейського рівня. У 1929-33 роках навчався у Київському художньому інституті (майстерні Олександра Богомазова та Федора Кричевського), у 1943 році закінчив Інститут малярства, скульптури та архітектури Всеросійської Академії Мистецтв у Ленінграді (клас Бориса Йогансона).

У 1942-43 роках художник перебував в евакуації в Самарканді. У 1944 році Сергій Шишко переїздить з Підмосков’я до Києва, і Київ стає головною його темою в мистецтві, хоча, звісно, не єдиною – в доробку майстра багато натюрмортів, пейзажів, замальовок, фронтових етюдів. У 1982 році за цикл «Київська сюїта» (а це понад 100 картин, яким митець присвятив понад 40 років) Сергій Шишко отримав Шевченківську премію.

Сергія Шишка часто називають найпозитивнішим українським художником ХХ століття, бо його оптимістичні пейзажі стали символом «позитивної» України. Твори живописця, який продовжував та розвивав традиції класиків українського пейзажу,вирізняються високою майстерністю і вишуканим колоритом.

26 квітня 1997 року великий художник, чиї роботи от уже багато років залишаються найзатребуванішими на українському арт-ринку, пішов із життя. Та залишив нам у спадок свої різнобарвні і різні за настроєм полотна, які є живописним уособленням ідеалів Краси, Добра, Любові, без яких неможливий взагалі акт творчості.

Той, хто справді любить хороший живопис, обов’язково поцінує якісний рівень представлених картинСергія Шишка, ретельно дібраних для вибагливого глядача.

 

Пізнавайте мистецтво з насолодою разом з «Євро-Арт»!

 

Поділіться новиною

Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru