Друк 

Не так вже часто у Рівному відбуваються художні виставки з нагоди 100-річчя того чи іншого митця, тим паче львівського художника. 11 грудня в центральній залі галереї європейського живопису “Євро-Арт” відбулося відкриття виставки картин “Моя Україна: до 100-річчя від дня народження львівського художника Петра Грегорійчука.

На виставці були присутні рівненські художники, мистецтвознавці, які вміють “розкладати по поличках” творчість будь якого митця, використовуючи при цьому багато специфічних термінів. Але не рідко глядачу цікаво почути про те, як жив митець в побуті, сім’ї. Саме про такі життєві моменти з біографії митця й розповіли присутні на виставці дві доньки художника Марічка та Зоряна.

На честь 100-річчя від дня народження художника були організовані дві виставки: одна нещодавно завершила свою роботу у Національному музеї імені Шептицького у Львові, а друга – відкрилася в Рівному в галереї європейського живопису “Євро-Арт”. В експозиції виставки представлено 30 полотен із родинного архіву, що відображають особливості творчості Петра Грегорійчука у 1940-1980-х років.

Організатори виставки “Моя Україна” говорять, що вона адресована тим, хто творив Революцію Гідності і нині відстоює її гасла у боях на сході України. Роботи художника, більшість яких були написані в радянські часи, не лише розкривають живописний магнетизм художника, а й звертаються до енергії української душі, до нескореності духу, що нині є доволі актуальним, адже українці вкотре доводять, що є незалежною нацією. Експозиція полотен Петра Грегорійчука в галереї “Євро-Арт” спонукає глядачів замислитися над тим, що для них Україна.

Мистецький шлях Петра Грегорійчука розпочався у 1930-х роках. Коли він здобув художню освіту у Кракові та Варшавській Академії мистецтв. Петро Никифорович усе життя присвятив мистецтву, він був надзвичайно працьовитий, талановитий та цілеспрямований, створив сотні живописних полотен, тисячі зарисовок і ескізів. Його роботи за життя експонувалися майже на 60 виставках в Україні і світі, та знайшли своє місце в галереях, музеях і приватних колекціях. Крім того Петро Грегорійчук був доволі щедрою людиною - він подарував понад 100 власних полотен Національному музею ім. Шептицького, 97 – Львівській національній галереї мистецтв. Доньки згадували, що вмовляли батька залишити хоч якісь картини з серії для дому, але він дарував їх, і казав що це пройдений етап і починав малювати в новому стилі. А ще він був дуже чудовим батьком – постійно опікувався доньками, переймався їхнім здоров’ям - особисто водив їх до стоматолога. Коли дізнався, що заняття ковзанами поліпшують зір, записав доньок на спортивну секцію. Для того, щоб доньки більше уваги приділяли навчанню, в помешканні Грегорійчуків довгий час не було телевізора, який на думку художника відволікав дівчат від більш важливих справ.

- Впродовж свого життя батько ніколи не вступав в компартію, – розповідає його донька Зоряна. - Сам він був вихідцем з сім’ї репресованих в 40-х роках до Сибіру. Родина була реабілітована лише в 1992 році. В радянські часи до нашої родини теж неодноразово приходив чоловік у шкіряній куртці і намагався заарештувати батька, але він казав представнику радянських органів – “Я художник, і ні куди не піду” і той повертався ні з чим. Можна сказати, що дамоклів меч цієї “шкіряної куртки” висів над батьком усе життя. Але попри небезпеку тато був дуже компанійською людиною полюбляв танцювати та співати і навчав співу нас із сестрою. Впродовж свого життя батько вважав, що не можливо зупинитися на досягненому. Він малював так, що його різноманітності вистачило би на кількох художників різних стилів. Кожне десятиріччя його творчості відрізнялося зміною художнього стилю малювання. З одного боку його роботи сяяли позитивною енергією, з іншого боку він страждав, як художник затиснений в рамки соцреалізму.

Відвідавши виставку, яка триватиме до 1 лютого, глядач зможе побачити динамічність та активність кольорової гами, незвичність і легкість у подачі сюжетних ліній, вишуканість та норовливість композицій художника Петра Грегорійчука.

Олексій Потянок

Рівне Ракурс